Чому С.Бандера та Р.Шухевич для мене герої, а не бандити.

Бандера і ШухевичПід час чергових суперечок між прихильниками та противниками ОУН-УПА,  я зловив себе на думці: а чому С.Бандера та Р.Шухевич та їхня армія герої а не бандити?

У цій статті я наведу свої аргументи та спробую відповісти на міфи та закиди опонентів.

Міф перший. Упівці та оунівці воювали на боці фашистів під час другої світової війни.

Давайте подивимося чи дійсно це так. Після поразки фашистів світове співтовариство ще “по гарячих слідах” провело суд над ними. Українських націоналістів цей суд не тільки не засудив, але й визнав що вони воювали проти фашистів. Тут конкретніше http://mysliwiec.livejournal.com/і тут http://dibrov-s.livejournal.com.  Це при тому, що членів ОУН-УПА не було кому заступитися, і їх легко можна було засудити. Всі томи Нюрнбергського процесу були видані в СССР за винятком тих, де описувалася боротьба українських націоналістів з фашистами. Після закінчення другої світової війни колишні вояки ОУН та УПА спокійно проживали на території Англії, США, Німеччини.

Звичайно ж, після погромів які організувало НКВД на Західній Україні (а до того голодомор та сталінські чистки по всій Україні), німецькі солдати з Європи були зустрінуті з надією. А хто нам міг ще допомогти? Польща? Чи Європа яка під час голодомору мовчала та їла український хліб?

Про одного з героїв сталінських чисток можна прочитати тут а тут ще більше інформації http://ttolk.ru

Жертви НКВД у Львові, 1941рік

Співпраця з фашистами тривала не довго, і як тільки вони почали застосовувати репресії проти українців-припинилася.

Якщо ви ще вірите у співпрацю фашистів з бандерівцями, подивіться на це фото. Отака була “співпраця”.

члени Оун повішені німцями

Страчені фашистами члени ОУН в Дрогобичі.

До речі, двох братів Бандери замучили німці в Освенцимі. Ви про це не знали? Чи ви хотіли щоб комуністичний окупант розказав правду?

Міф другий. “Бандерівські бандити” мордували та страчували місцеве населення. А це вже повний абсурд і людина зі здоровою психікою не повинна в це вірити. Повстанці на своїх землях мучили своїх сестер та матерів які їх годували, а енкаведист із-за Уралу гладив по голові? Так?

Додам, що НКВДисти створювали спецпідрозділи що діяли під виглядом УПА. Вивчали навіть галицький діалект. За даними деяких істориків, до 10 відсотків від усієї кількості повстанців були НКВДистами чи агентами. Оце їх рук була справа!

Підручник добровольців Ірландської республіканської армії пише: 

Кооперація з населенням – життєво важлива для партизанів. Найголовніша підтримка повинна виходити від населення. Якщо партизанський рух сам по собі – він не має шансів вижити.

Ви ж не забули, що УПА боролась майже два десятиліття?

Якщо ви все-таки думаєте, що воїни ОУН-УПА грабували та вбивали місцеве населення, то поїдьте на Західну Україну, і запитайте це населення хто для них повстанці. Вони вам відповідять просто: ГЕРОЇ.

Комуністи в своїй брехні про знущання ОУН-УПА над місцевим жителями та служіння фашистам забули про ще один цікавий факт. Місцеве населення так “не любило” повстанців, що склало стільки гарних пісень про упівців. А про радянських воїнів я не знаю ні одної пісні українською мовою, хоча тоді населення України в основному говорило українською.

Спецгрупа МГБ яка діяла під виглядом українських повстанців.

Спецгрупа МГБ яка діяла під виглядом українських повстанців.

Якщо набрати в Гуглі “ОУН УПА” то пошуковик обов’язково видасть фото “жертвы украинских нацистов из ОУН- УПА на Волыне”. Зараз не можу знайти джерело, але я читав матеріал де автор доказав що на фото зображені якраз замордовані українці.

 Також отут, цікава інформація: http://blog.i.ua/

Трохи про дивізію “Галичина”. Керівництво ОУН-УПА закликало українців не вступати в дивізію СС ”Галичина”. Але молоді українці не хотіли бути статистами в цій війні і вступали до лав цієї організації. 80 тисяч добровольців прийшло на призовний пункт. Якщо на призов відгукнулася така кількість людей, значить були якісь мотиви.

Якщо ж декого дуже “пече” українська дивізія СС “Галичина”, то скажу, що російських дивізій СС було набагато більше. Читайте: http://novaukraina.org/.

Міф третій. УПА це банда, а повстанці бандити. Дослідники пишуть що чисельність української повстанської армії складала 40-100 тис. чоловік. Це вже точно не банда, це армія.

А знаєте як помирали оточені “бандити” в криївках? Ні, вони не йшли на співпрацю з окупантами, а зі словами ”Слава Україні” підривали себе гранатами. Бандити так не помирають! Отут почитайте http://ar25.org/

Коли зв’язкова Романа Шухевича Дарія Гусяк попала в лапи НКВД, то витримала жахливі тортури але провідника не зрадила. Вона також бандит? До речі, Шухевич був дуже релігійною людиною, постійно носив на шиї образок Матері Божої та хрестик. Щось я сумніваюсь що його противники таке б надягнули.

Дивіться що пише журналіст який бере інтерв’ю в  Марії Антонюк, що  була повстанською розвідницею та секретаркою легендарного командира Енея:

“Розповідь колишньої розвідниці доволі емоційна; вряди-годи вона похитує вказівним пальцем, і я мимоволі звертаю увагу, що він у шрамах. Пані Марія не соромиться їх показувати:

– Це від тортур. Бачите, отут мені забивали в пальці цвяхи. Коли вам кажуть, що в УПА були зрадники, не вірте. Не було зрадників. Але не кожен був здатен витерпіти такі знущання. Люди ламалися, і це правда.”

А ось що каже колишня зв’язкова УПА Ольга Горошко:

«У тюрмах були безконечні тортури. Дай, Боже, щоб нікого не катували так, як мене, — зітхає Ольга Горошко. — Мене кидали на підлогу, топтали чобітьми по голові, били нагайками і грубими палицями по ногах, руках. Били так, що аж шмаття летіло, а я в думках проказувала «Отче наш»… Згодом забула навіть молитву і проказувала тільки перші два слова з неї. Катували мене без перепочинку, я вже не знала, де день, а де ніч».

Коли Ольга була на межі між життям і смертю, лише тоді її відправили в карцер. Там пробула вісім діб, а потім сказала собі, що вже не сила більше терпіти. Зняла з себе сорочку, зробила з неї мотузку, і коли вже всунула голову в зашморг, раптом… побачила сина. Він плакав.

«Я закричала: «Ігорю, Ігорку!..» Тут прибіг черговий і витяг мене з петлі, — згадує Ольга Горошко. — Каже: «Дура!», а я йому: «Тут був мій син, Ігор. Де він? Де ви його поділи?» А він мені: «Это не Игорь был, но он тебя спас».

Жінка каже, що після того вже ніколи не думала про самогубство, хоч як би не було їй важко. «Незважаючи на жорстокість слідчих, під час допитів я нікого не виказала, — гордо мовить Ольга Горошко. — Про себе розказувала все, а про інших — ні слова. Я і не приховувала своїх політичних поглядів. За це мене судило «особоє совєщаніє» — дали десять років виправно–трудових таборів суворого режиму. Відбувати строк відправили в один із мордовських таборів, що у селищі Явас, біля станції Потьма».

Вся стаття тут: http://blog.i.ua/user/2675316/1300671/

Колишній полковник держбезпеки Георгій Санніков, який особисто брав участь у війні проти Організації українських націоналістів і допитував у київській в’язниці МҐБ командувача УПА полковника Василя Кука, у книзі спогадів “Большая охота” (видана в Москві 2002 р.) писав: “Я поважав цю людину, свого противника, за його ідеологічну стійкість, за непокірність долі, за безстрашність та мужність”. Санніков упродовж багатьох років прагнув зрозуміти, чому він та його колеги “виграли цю війну в західній Україні, але так і не перемогли”. І сам же відповів на це запитання:

“Що змушувало практично ніколи не здаватися оунівців? Що змушувало їх гинути з піснями “Ще не вмерла Україна”, “Ой ти Галю”? Які пружини приходили в дію, коли останньою думкою смертельно пораненого, вже вмираючого оунівця було рішення підірвати себе гранатою, та при цьому притиснути її рукою до обличчя і висмикнути чеку в останню секунду ще живої думки — так знівечити обличчя, щоб ніхто не міг упізнати і використати його у своїй роботі проти підпілля?.. Що ж це за сила така? У всіх подібних випадках ця сила називається любов’ю до Батьківщини”.

Я надав факти які переконують мене про те що С.Бандера, Р. Шухевич та члени очолюваних ними організація ОУН-УПА були героями, а не бандитами. Читайте, аналізуйте і думайте самі. Всього доброго.

P.S. Переважно наші опоненти фактами не оперують. Крім “свідоміти” та “херої” вони мало що можуть додати. Ми ж повинні пам’ятати, що наші хлопці не воювали десь в Москві чи Саратові, а на своїй землі, в своїх селах та містечках. А якщо хтось прийшов в гості, то повинен вести себе відповідно. Чи я не правий?

P.P.S. Для тих, хто і надалі вперто “ліпить докупи” фашистів та воїнів ОУН-УПА, раджу подивитись цікаві фото https://www.google.com.ua/ і тут.

А тут  порівнюють плакати радянські та фашистські http://foto-history.livejournal.com/

9 comments

  1. Колись (коли почав цікавитися політикою, а потім як результат став прихильником ВО Свобода) теж задався таким питанням, і прийшов до таких же висновків. 🙂

    • Так є. Хоча б елементарні аргументи потрібно мати для прихильників протилежної ідеології.

  2. див. документальні свідчення героїзму ОУН-УПА в 1943-1944 рр.:
     
    href=”http://www.evil.nr2.crimea.ua/ukronazi2/korman_bigfile.html
    коментарі зайві. Увага: особам зі слабкою психікою, вагітним жінкам та дітям переглядати
    вищевказаний ресурс ЗАБОРОНЕНО!
     

    • Не факт що це злочини саме УПА.
      Ось тут один із поширених міфів розвінчують: http://vk.cc/2owzbh
      Виявляється це хвора жінка замордувала своїх дітей, і це було не у 1943 році, а в 1923.

  3. 50 000 – 100 000 польських жінок, дітей та старих на Волині – ось найбільша військова перемога ОУН-УПА. Вони не просто вбивали, вони катували своїх жертв і знущались над їх тілами. Вони прикрашали стовпи “вінками” із трупів польських дітей віком від 0 до 5 років, фіксуючи їх колючим дротом, вони вспарували животики малечі багнетами, випускаючи кишки. Перед тим як вбити, вони виколювали жертвам очі, наживо припікали тіло і відрізали кінцівки. Для вас вони герої? Ви, мабуть, звикли бачити світ чорно-білим: для вас ті, хто кричить “Героям слава!” гарні хлопці і патріоти, а ті, хто наважиться щось сказати проти ОУН-УПА – агенти Москви і проплачені ПРовські тролі. Але історична правда зовсім інакша, вона жорстока і дуже різниться як від офіційної комуняцької міфології, так і від наївної новітньої міфології, яка вже “канонізувала” ОУН-УПА. Шкода, що не можна лінк навести в коменті – я б поділився із вами копіюєю польської книжки, в якій усі геройства вояків УПА задокументовані світлинами. Фашисти здебільшого просто вбивали, ну а УПівцям цього мало було – “герої” ж бо! Я теж колись студентом горланив “Лента за лентою”, ще порівняно недавно ледь не зі сльозами дивився “Залізну сотню”. Але те, що я дізнався для мене стало шоком. Проте краще пізно дізнатись правду, ніж жити ілюзіями.      

    • Фото жахливі, визнаю. Правда більшу їх частину бачив раніше. Те, що робилося в ті часи на Волині не було правильно.
      Але є багато “але”. Особисто я не впевнений що на фото саме польські жертви, а не навпаки. Хоча все може бути.
      Ось тут, є хороше інтерв’ю Володимира В’ятровича, цікаво почитати http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/07/12/45443/.
      Зокрема там є такі слова: “УПА долучилося до стихійного конфлікту між поляками і українцями десь у квітні 1943 року. На той момент вже палала селянська війна, село проти села… “.
      Не хочу вступати з вами в суперечку, бо якщо навіть історики не можуть назвати кількість жертв з обох сторін, то я тим більше. Це має бути круглий стіл між істориками, громадськими діячами, духовенством.
      Особисто я на поляків злості не маю, хоча від їх рук загинув одної бабці брат, а в іншої бабці взагалі троє чоловік (ми з переселенців, “Операція Вісла”).
      Хоча безумовно, правду повинні знати всі, щоб не повторилося.
      І, на мою думку, не має бути звинувачування тільки українську сторону, бо хтось сторонній подумає що це ми століттями гнобили поляків.

    • Сама з Волині. Говорила з дідом, сусідами, старшою ріднею. Всі в один голос розказували про звірства ПОЛЯКІВ над українцями в часи війни. Саме Армія Крайова на Волині діяла спільно із німцями і провела безліч каральних акцій. Серед того, що зачепило мою родину – спалення ПОЛЯКАМИ українського села Красний Сад у квітні 1943 (зауважте, задовго до того злощасного 11 липня). (Погугліть “Трагедія Красного Саду”.)
       

  4. Ось ще цитата з Вікіпедії:
    В традиційній польській історіографії тенденційно сприймається як етнічна чистка винятково польського населення; в українській — як «дія у відповідь» на звірства поляків щодо українських цивільних. Ця тема значно більше досліджена з боку польських істориків, які займаються цією проблемою від часу закінчення Другої світової війни. Для праць польських істориків характерна тенденція перебільшувати польські жертви [3]за рахунок применшення українських жертв та зараховувати загиблих українців від рук поляків, як поляків, що загинули від рук українців.[4]“.
    Але повторюю ще раз, я не готовий тут із піною в роті дискутувати. Це треба перерити купу архівів, нехай цим історики займаються.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*