Як я бігав за академію друкарства

бігуниОдразу скажу, що я ніколи не займався бігом. Тобто не виходив зранку регулярно побігати десь за містом чи на стадіоні.

Але видно якісь задатки були, які дозволили в 11 класі два рази прибігати першим (колись згадував про це).

В академії друкарства, де я поступив після школи (1997 рік), також особливими результатами не відзначався, але кілометр пробіг за 2,59. То м’яко кажучи «такий собі результат». Але проблема в тому, що частина студентів переписалась на секції, і у викладача Федик Катерини Іванівни вибір був невеликий. Тому вона після уроку підійшла, і сказала що тепер буду бігати за навчальний заклад. Наступного разу ще дали мені цей диплом:IMG_5489

Я не горів бажанням, але погодився. Хоча розумів, що без систематичних тренувань в мене там шансів нема.

Ну і от на стадіоні «СКІФ» мене поставили на 800 метрів. Це два повних круги на стадіоні. Звичайно, хвилювався сильно, але мені пояснили, щоб я дуже не переживав, «бо тут такі коні бігають».

Ну все, я на старті, і звучить звук стартового пістолета. Я біжу перше коло в трійці перших, в викладача очі круглі, наші кричать: «Паша давай».

Я біжу, нормально йде! Почали друге коло, добігаємо четверту частину і тут … я запам’ятав цей момент надовго.

Таке враження, ніби в мої ноги і все тіло влили свинець. Не знаю як пояснити, але я не міг навіть рухати ногами, ніби мене заморозили. Я бачу, що мене обганяє вся група, і нічого не можу зробити.

З горем наполовину дошкандибав до фінішу. І зрозумів, що досвідчені учасники берегли сили на першому колі, а я подумав що супермен 🙂
А загалом я бігав за академію більше чотирьох років. завжди «теліпався» у другій половині, але тільки раз прийшов на фініш останнім 🙂

Ще пам’ятаю, як біг естафету (4х100м) за свій навчальний заклад, відповідальність була висока, але я не підвів, і ми тоді із 4-х команд прибігли другими.

А ще в інший день (мене тоді не було), один із наших біг п’яним (!), і нормально прибіг. Суперників по трасі обганяв із непристойними словами 🙂

Були й хитрі бігуни, і на великій дистанції на одне коло ховались (коли бігли по парку), а потім свіженькі виринали, як нічого не бувало.
Ще запам’яталось, як перед стартом на короткі дистанції (до 800м) був сильний стартовий мандраж, мене ледь не теліпало від адреналіну. Але коли вже прибіг, то розслаблявся повністю, і стрес зникав. Міг спокійно бродити по «базах» конкурентів і з людьми знайомитись.

А загалом, це був чудовий досвід, і я щиро заздрю тим людям, які брали участь в професійних змаганнях.

2 comments

  1. Подивився недавно фільм про бігунів “Тренер (макфарланд)”. На реальних подіях знятий. Мені сподобалось.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*