Напівправда

Історія, ПравдаВчора свідома частина українців згадала студентів, котрі загинули під Крутами в січні 1918 року. Про цю подію висловлювали думки і громадські організації, і влада, і опозиція. Більше чи менше, але кожен телеканал згадав про це.

І правильно, молоде покоління повинне знати подвиги предків, і на них рівнятися.

Але, у висвітленні цих далеких подій ні один телеканал чи політик не відповів на одне запитання.

А саме: чому величезну Європейську державу вийшли захищати 400 студентів? Де  в цей час була наша професійна армія? Адже виявляється, декілька місяців до того, українська армія нараховували сотні тисяч вояків, а деякі дані вказують на цифру у більш ніж мільйон!

Отут і виходить на поверхню напівправда. І виявляється, що її в нашій історії було дуже і дуже багато, цієї напівправди.

Тому у цій статті трошки додам невідомі для багатьох факти, щоб Напівправда стала Правдою.

Спочатку відносно боїв під Крутами.

Виявляється, тоді на чолі УНР були такі досить відомі українські діячі, як наприклад, письменник Володимир Винниченко та історик Михайло Грушевський.

Вони чомусь мали пацифічні настрої, і вважали що нашій державі нічого не загрожує. Саме керівники УНР розпустили багатотисячні загони української армії. Так, в листопаді 1917 року Винниченко заявив: «Україна – республіка мирна, ні на кого нападати не збирається, тому армія нам не потрібна».

Як то кажуть, коментарі зайві.

Війна Радянського Союзу в Афганістані.

Декілька місяців тому була чергова річниця Афганської війни. Усі ЗМІ про цю подію згадали, сказали про наші втрати. Тільки ніхто із них (!) не сказав, що тільки мирного населення Афганістану, і тільки за офіційними даними загинуло більше мільйона людей.

Я тут нікого не звинувачую, адже не впевнений якби вчинив на місці радянського солдата тих часів. Тобто змушений був їхати на цю війну, тим більше, що були випадки, коли солдати навіть не знали куди їх направляють.

Ради справедливості мушу сказати, що читав про солдата котрий відмовився воювати в Афганістані, і потім відсидів за це. Тепер він греко-католицький священик.

Але, я так розумію, це одиничний випадок.

Радянські воїни визволителі.

Ми знаємо про подвиг радянських солдатів в Другу Світову війну. Там дійсно, загинуло дуже багато наших людей, які проявляли чудеса сміливості та жертовності.

Особисто я про цих солдатів поважаю (це не про НКВДистів).

Але, до цього всього потрібно додати декілька нюансів.

Виявляється, за пару років до нападу фашистів на Радянський Союз, самі совіти тричі пробували завоювати Фінляндію, тобто ми самі були агресорами.

Мужність фінських воїнів та суворий клімат не дали цього зробити, але сам факт був.

Крім того, випадково прочитав інформацію, що виявляється в придушенні Угорського повстання 1956 року (тоді загинуло більше 2000 угорців) також брали участь і ветерани Другої світової війни. http://samlib.ru/

От таке життя.

Іван Сірко.

Я з дитинства захоплювався легендарним козацьким ватажком Іваном Сірком. Адже він взяв участь в 60 битвах проти турків і татар, і в усіх переміг. Чудово.

Але виявляється що як і в попередніх випадках, не все ми знаємо.

Якщо вірити історикам, російському цареві Олексію Михайловичу він зокрема писав таке:

«вашій царській пресвітлій величності найнижчий раб і вірний підданий Іван Сірко, отаман із військом вашої царської величності запорозьким, до ніг престолу вашої царської пресвітлої величності чолом б’ємо».

Правда вже не так героїчно? Адже шляхта листи до царя підписувала «покірний брат і слуга».

Але це ще не все. Виявляється, в той час, коли великий гетьман Петро Дорошенко восени 1667 року взяв собі татар в союзники проти польського царя Яна Собеського, Іван Сірко нападає на Крим. Історики це описали як дуже сміливий крок. Звичайно, коли всі здорові чоловіки татар пішли з Дорошенком проти поляків, Сірко «героїчно» знищив їхніх жінок та дітей. В результаті татари відмовились від підтримки нашого гетьмана, і повернулись додому. Дорошенко залишився нічим.

Потім Сірко похвалився цареві про вдалий похід, і навіть попросив жалування.

Мушу сказати, що Іван Сірко не один раз «ставив палки в колеса» Петра Дорошенка.

Іван Мазепа.

Із шкільної парти ми знаємо про війну великого українського гетьмана Івана Мазепи разом із шведами проти московського царя Петра І. Також знаємо, що в результаті поразки вирізано населення гетьманської столиці Батурина, безліч полонених українців жорстоко замучили.

Але далеко не скрізь пишуть, що велика частина селянства повірила Петру І, і стала на бік московського царя. Потім вони розплатяться за це Гулагами та русифікацією, але це буде потім.

От така «заніматільна історія».

5 comments

  1. Не можна знати де правда, а де брехня, ми знаємо лише те, що нам дозволили знати. Багато брехні, багато приховано і лише де не де можна дізнатися правду. =( 

    • Точно. Я згадав факти, про які випадково дізнавався, і котрі різко відрізнялися від “офіційних” фактів.

      • І хто-зна чи це все правда…Навіть коли Рим писав про свої завоювання не думаю що вони висвітлювали всю правду.

  2. Не впевнений що все написане факти, особливо там, де це пише якийсь москаль. Фактом насправді є одне – історію пише переможець, але правда завжди рано чи пізно стане правдою. 

    • На всі викладені в статі факти можна знайти в неті цитати чи Сірка, чи Винниченка.
      Про Петра Дорошенка читав хорошу статтю, але її в онлайні нема.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*