Як я працював начальником зміни

начальник зміниЯк я працював начальником зміни. Є в моїй біографії такий пункт, як «робота начальником зміни». Так дійсно, пропрацював на такій посаді 4 роки. З них 2.5 роки на поліграфічному підприємстві і 1.5 роки на металообробному. Та про все по порядку.

Після закінчення інституту батьки влаштували мене працювати на поліграфічну фабрику, де й самі трудилися. Працював я на друкарській машини. Оскільки це державне підприємство, то особливих вимог не було, грошей, правда також 🙂
Хоча жилось досить весело. Від футболу першими-ліпшими предметами, до шахів під час роботи. І нам за це нічого не було:)  Про п’янки мовчу, на більшості державних підприємств це взагалі окрема тема.

І так рік поза рік, протрудився на цій поліграфічній ниві і років сім. Нічого особливо не досяг, та постійно було бажання досягти чогось більшого.

я на своїй першій роботі

я на своїй першій роботі

Знайти якусь кращу  роботу було не просто, оскільки якихось спеціальних навиків не було. Пробував працевлаштуватися майстром на поліграфічне підприємство, та швидко звідти втік (чуть не в прямому розумінні). Там людей за рабів вважають.

Та так сталося, що в газеті побачив оголошення про вакансію начальника зміни на поліграфічне підприємство. Для мене це звучало огого, але я вирішив спробувати.

Тут вам перший урок із досвіду: якщо є шанс чогось досягти – треба пробувати. Якщо не спробуєш, то точно не вийде.

Так от, я не маючи керівної посади телефоную туди і говорю що маю вищу освіту за спеціальністю і 7 років стажу роботи на друкарській машині.

Ви здивуєтесь, та мене прийняли майже одразу. Потім було десь 2 тижні випробування, і мене офіційно (!) прийняли на посаду начальника зміни.

Скажу одразу – було дуже і дуже важко там працювати. Щоб ви зрозуміли наскільки важко, то скажу, що я на тій роботі схуд  із 80 кг до 70 кг коли звільнявся. Мінус 10 кілограм! Жах! Я так важко набирав ту вагу в тренажерному залі. Добре, зараз не про це.

Працюючи на державному підприємстві, особливих авралів не було: завантажили папір, фарбу, відрегулювали її подачу, і …машина друкує. В цей час можна було, як я казав, пограти в шахи.

А тут на тебе стільки звалюється обов’язків! Все потрібно зробити на вчора. Причому переважно ми працювали по 12 годин,  а я до того не звик. Крім того, я приймав на склад продукцію і відправляв замовникам. Також розподіляв роботу між працівниками, перевіряв якість продукції, часто робив друкарські форми і … ще купа інших справ. А платили мені десь гривень 1800 (виходило більше, бо працював більше годин).

А ви думали, що якщо пише в назві посади «начальник» то так воно і є? Ага, зараз.

Був ще один неприємний момент, з яким зі стикався практично кожен менеджер середньої ланки. Фактично ти знаходишся між молотом і ковадлом. Це дуже виснажує психіку.

Ти щось говориш робити, а працівники які отримували копійки не хочуть цього робити, або взагалі понапивались. А зробити треба, власників це не цікавить.

І навпаки, люди хочуть більшої зарплати за невдячну роботу, а її не підвищують.

Жах. А додайте сюди крадіжки.  А якщо ти на посаді начальника зміни, то відповідальність несе хто? Правильно, начальник зміни.

Як то було непросто навести там порядок, тим більше, що таке враження що одному тобі то тільки потрібно! Мої підлеглі того не розуміли, і поза очі говорили «є такі під…си: самі не живуть, і іншим не дають». Перекладу на людську мову: самі не крадуть, і іншим не дають. Були випадки коли я давав останнє попередження після якого про все знатимуть власники. То дехто з працівників зі мною навіть вітатися не хотів!

І це при страшних фізичних навантаження! Середня кількість робочих годин в мене була 240. А був місяць (перед виборами друкували багато реклами) коли я пропрацював 320 годин!!! Це при тому, що нормальний робочий місяць має 180 годин. Премії тоді ніякої не дали.

Я інколи приходив з роботи, то батьки казали щоб я вмив лице, а я вже помився. Так на зовнішньому вигляді це відбивалось.

Коротше жах, я і зараз дивуюсь як то все витерпів.

Після цього знайшов роботу начальника зміни на металообробному підприємстві. Як тільки я звільнився, на минулій роботі дали додатково підсобника. Ну зрозуміло – коняка звільнилася…

На новій роботі ситуація була кардинально інша, та в цьому був її мінус. Власником підприємства був швед, який української не знав, а спілкувався з нами на англійській.

На цій посаді в мене обов’язків було мінімум, і перші дні після попередньої я просто відпочивав.

Та згодом виявилося, що відсутність навантаження також погано, адже ти стаєш просто зайвим. Працівники працюють, мають розписану роботу, а ти тільки там поміряєш час-від-часу розмір деталей.

під час праці на металообробному підприємстві

під час праці на металообробному підприємстві

Це зле. Я декілька разів просив керівництво підприємства чітко виписати мої права та обов’язки, та цього не було виконано.

Це і не дивно. Адже вимоги начальства не тільки до мене, але й до працівників за станком постійно змінювалися: то підкреслювали розміри деталей різноманітними фломастерами, то ми начальники зміни відмічали к-сть зробленого, то самі працівники в блокнот. То потім працівники відмічали зроблене у спеціальній програмі, то в іншій програмі, бо попередня не підійшла. Коротше – самі не знали чого хочуть.

Напевне це тому, що всі три найвищі керівники  ні одного дня не працювали на якомусь іншому підприємстві: власник тільки на своїй фірмі, директор до того працював вчителем англійської, а начальник вир-ва одразу із інституту.

А оскільки справжнього виробництва вони не фактично не бачили, то й такі виходили казуси.

Був ще один момент. Так сталося, що мені прийшлось написати доповідну на групу працівників які порушили дисципліну. Цю доповідну я поклав на стіл директору, він її взяв до уваги.

Після цього до директора зайшов один з працівників і просто забрав доповідну у директора.

Потім хвалився нею перед працівниками. Тепер вона в мене лежить вдома.

От такі дєла. І як ти можеш ефективно працювати, якщо фактично обов’язків тобі не дали, а твою доповідну віддає директор робочому?

Дуже смішно на цьому тлі виглядають усілякі теорії менеджменту, особливо іноземних вчених. Ну які можуть бути теорії, якщо подивитись на НАШУ РЕАЛЬНІСТЬ?

От так «пропрацювавши» півтора року, усім начальникам зміни повідомили новину що їхні посади тепер скасовані, і дали кожному інші обов’язки. Я повинен був пакувати, мастити маслом та відправляти за кордон деталі. Крім того, видавав інструменти. Останньою краплею стало прохання поприбирати біля станка кожного працівника, щоби «він міг краще виконувати свою роботу».

Виходить що прийшов на роботу начальником зміни, а закінчив різноробочим. В результаті я відповів А4-тим.

Треба сказати, що незважаючи на все про що писав, у більшості випадків в мене були хороші стосунки із людьми.

Коли в мене у вересні померла мама, працівники на останній роботі передали в середньому кожен по південному своєму заробітку! Я був приємно вражений у людське співчуття. Тим більше, що ніяких записів не було: хто скільки хотів, стільки грошей дав. Молодці!

Ну ось і все. Зараз не працюю на «дядю», і щось не дуже тягне. Адже на які б посаді ти не працював, ти завжди будеш найманим працівником. І менеджери середньої ланки не виняток. Вони відчувають прес і з верху, і з низу.

В крайньому разі, я робив все від мене залежне, і не вкрав ні товару ні на одну гривню, хоча можливостей була купа. Правда на останній роботі частенько сидів за компом, та це через відсутність завдань (читай вище). Про прожите не шкодую, адже досвід не заміниш нічим. А я того всього надивився…

 P.S. Ось  до речі  зробив відео про останню роботу:

8 comments

  1. Треба “дядю” ростити в собі

  2. Згідний, я саме зараз пройшов в Центрі зайнятості курси “Основи підприємницької діяльності”.
    Ми ще огого!

  3. Треба звертатися в Центр Зайнятості. Але тільки якщо офіційно безробітний.
    Тоді посилають на курси і всю суму з допомоги по безробіттю можуть одразу видати.
    Деякі речі там цікаві почув, зокрема з бухгалтерії. Та й коли ти в групі з 27 потенційних підприємців, це добра штука. Адже оточення дуже важливе, і хочеш-не-хочеш, воно впливає на нас.

  4. Не працюю і ні на які біржі чи центри зайнятості не ходжу.
    Треба просто правильно інвестувати в правильні речі. Про зарплату варто забути взагалі.

    • Коли не працюєш на зарплату, голова починає думати по-іншому.
      З’являються постійно нові ідеї та можливості.

  5. Не працювати на дядю дуже “небезпечне” явище, до цього дуже привикаєш. Свобода солодка, словами не передати. Мало де працював, бо дуже ціню свободу, я нею заразився, тай вже з четвертий рік є додаткове джерело доходу. Коли попадаю в колективи, просто “прозріваю”,від всього побаченого, на довго не затримався ні на одному. Зараз лиш підробляю різноробочим, тоже робота ні про що, просто ходиш туда сюда, і на фоні цього переповнюють думки скільки то за той час можна було би корисного прочитати-написати-знайти-продати. Напівголодний, але свободний))))

    • “Напівголодний, але свободний” – те саме відчуваю. Вже два роки нінакого не працюю. Але тепер хочу працевлаштуватись фрілансером.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*