Про героїв. Олекса Гірник

Олекса ГірникПотрапив мені на очі в інтернеті скан одного документу + інформація в книзі. В результаті хочу поділитись з вами певними думками.

Йдеться про стійкість окремих особистостей в непрості часи радянської влади в Україні.

Це зараз ми більш-менш герої, а тоді за необачно сказане слово тобою займалися «соответствующие органы».

В той час (як і у всі важкі часи) в людини було два виходи: безкомпромісно боротися та загинути,  або в тій чи іншій мірі йти на співпрацю із владою.

В другому випадку було легше, не знаю чи, морально, але фізично точно. Такі хороші письменники як Сосюра чи Тичина змушені були оспівувати партію та її дії, за це отримували достойне життя (я не сказав що вони «жирували»). Це саме можна віднести і до письменників та діячів пізнішої епохи.

 Ось цей скан, про який я говорив на початку статті:донос Драча, Яворівського та Павличка

Під документом до «товарища» Андропова підписалися такі видні діячого того часу (і ще теперішнього) як В.Яворівський, І.Драч та  Д.Павличко. Вахтанг Кіпіані стверджує що це підробка http://www.istpravda.com.ua. Навіть якщо це дійсно скан реального документу, його публікацією не хочу ніякому разі ображати цих людей. Це тут, за клавіатурою ноутбука ми такі герої, а в ті часи, коли можна було «за просто так» опинитися в лагерях у далекому Сибірі було реально страшно. Як я вже писав колись, КГБ знало все.

Ось слова дисидента В. Мороза:

«- А вас особисто змушували каятися?

В. Мороз:

Такий тиск був постiйним. У хiд йшли рiзнi методи. Наприклад, мене садили в так звану прес-камеру, де було троє “кримiнальникiв”. Вони, як правило, психопати, сидiти з ними – це щоденне катування. I менi ставилася умова: або пiдпишеш листа iз визнанням своєї вини i каяттям, або умреш у цьому пеклi.

Я це витримав. А дехто каявся. Наприклад, був такий поет Микола Холодний. Чудовий поет, без перебiльшення. Але вiн одразу зламався i написав публiчного листа, в якому засудив усiх своїх друзiв-правозахисникiв. Але серед українцiв мало було капiтулянтiв, що б не казали».

Більше тут http://www.istpravda.com.ua/

Так що не ми не можемо нікого осуджувати, але цю статтю писав ради пам’яті тих, які вистояли. Їх було немало, це Василь Стус, і Михайло Горинь, і Олекса Тихий, і Юрій Литвин, і В’ячеслав Чорновіл, і Олекса Гірник.

Про останнього взагалі хочеться більше розказати. Всі знають що він спалив себе в Каневі в січні 1978 року.

Але не всі знають про сміливість Олекси Гірника.

Тут я змушений буду процитувати книгу М.Мандрика «Стрийська бастилія»:

Він став свідком, як брутально поводилися енкаведисти з поляками, яких вивозили в Сибір (переважно жінок і дітей). Олекса Гірник кинувся до карателів, забувши про обережність:

— Що ви робите?! Такого лиходійства у нас зроду-віку ніхто не коїв. Зупиніться, душогуби!

— Кой… хахол прив’язался! — заверещав чекіст. —

Защитник ляхов нашелся! Туда ево, ребята, — вместе с ними…

Олексу огріли прикладом по спині, схопили за чуба, за руки і поволокли до вагона. Та, будучи міцним і натренованим, він вирвався з лапищ енкаведистів і втік. Але через годину вони вислідили його —він ховався на цвинтарі. Його схопили і привели до тюрми.

У дверях він збив з ніг конвоїра і кинувся на вулицю, та його наздогнали і навалилися цілою зграєю.

Ось запис з протоколу:

“Задержанный Гирник А. Н., находясь под охраной управления НКВД, совершил попытку к побегу, но был задержан (…) При водворении его в тюрьму оказывал яростное сопротивление, кричал на улице (…), наносил оскорбления бойцам и командирам, плевал в глаза капитану Парыжеву, лейтенанту госбезопасности тов. Черепину, командиру отделения тов. Брусникину, ударил ногой в живот лейтенанта тов. Бясова и командира отделения тов. Брусникина. При зтом произнес какую-то клятву на польском языке…”

Чисті москалі не зовсім зрозуміли слова Декалогу українського націоналіста, які виголошував Олекса.

Кілька тижнів його люто катували, щоб добитися інформації, на кого він виходив у Стрию. Нічого не сказав, хоч не приховував свого ставлення до московських окупантів. Поки не покидала його свідомість, він добивав катів лозунгом “Хай живе самостійна Україна!” Коли після відливання водою він знову приходив до тями, то вороги знову чули зловіщі для них слова: “Хай живе самостійна Україна!” Це був ніби якийсь оберіг, що не давав йому зрадити друзів.

У кінці листопада 1939 р. комуністичні інквізитори записали йому обвинувачення:

“… При допросе обвиняемый Гирнык А. Н. категорически отказался давать следствию показання и при зтом повторял: “Вы, сволочи, пришли на нашу землю да еще требуете показаний? Нет, я говорить с вами не хочу. Можете судить и расстреливать. Хай живе самостийна Украйна!”

Ось що казав сам Олекса:

«Мені трощили зуби, забивали памороки, відливали і процедуру ту починали заново…

Та ні в стрийській катівні, ні в житомирській — я нікого не видав і ні в чому не зізнався”.»

І як вам? Чи ви знаєте багатьох людей котрі б будучи в лапах НКВД (!) так сміливо себе поводили?

Запам’ятайте Олексу Гірника, він того вартує.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*