Про різницю потенціалів

Про різницю потенціалівВідомий бізнес тренер Радислав Гандапас стверджує, що людина може щось змінити у своєму житті тільки тоді, коли відчуває різницю потенціалів. Тобто, розуміє, наскільки відрізняється те, що вона має, від того, що хоче мати.

А тепер по суті.

Вчора у мене був настрій і час, і зранку вирішив вийти трошки в місто, пофоткати. Це вже був такий час (після 9:00 ранку), що людей на вулиці мало, бо ті що працюють — на роботі, ті що не працюють, ще не вибрались із будинків.

Полазив трохи по місту, і вирішив йти додому, але думаю: заскочу ще в Стрийський парк, там ще цвіте магнолія, може сфотографую.

Трохи пофоткав (незручно, бо високо гілки), і йду із фотоапаратом додому, милуючись ранньою весною.

Людей, як я казав, не має.

І тут настав момент, який я прокручував в голові пізніше неодноразово: чи поступив би я інакше.

Бо струсив.

Йду я з фотіком, думаю про своє, дивлюсь – а прямо на мене неспішно йдуть три бразильці із “Шахтаря”. Там були Тайсон, Едуардо, і ще хтось. Я того явно не чекав, і постидався (чи як сказати) попросити їх сфотографувати. Вони по своєму балакали, і пішли далі. Фактично пройшли неспішно близько метра біля мене.

А із іншої (нижньої) стежки піднімались Гладкий і компанія. На верхній стежці їхній тренер (я одразу не врубився, скоріше всього це був він з іншими тренерами).

Те що я їх не сфотографував, це півбіди (хоч люблю пофоткати, навіть чужих людей). Просто відчув якийсь дискомфорт. Ти йдеш в якісь сіренькій курточці, і в потертих джинсах, і фактично нікому не потрібен (крім найрідніших людей).

Поруч проходять люди які молодші від тебе на десяток років, мультимільйонери, їхню діяльність висвітлюють десятки телеканалів, і тобі не вистачило сміливості навіть попросити їх сфотографуватись.

І тут я відчув цю різницю потенціалів, між успіхом і “сірістю”, чи як сказати. Ця різниця не виникла за секунду, просто ми живемо серед таких же середньостатистичних (не ображайтесь) людей, і ти не бачиш різниці між успіхом і “сірістю”.

Звичайно, що забагато в наші голови вклали ЗМІ, бо якби там йшли, наприклад, чемпіони світу із бадмінтону чи керлінгу, то я б не хотів їх сфоткати чи не відчув би таку різницю.

І от потім вчора цілий день і сьогодні мене не покидала думка, як прожити життя так, щоб “із тобою хотіли сфоткатись”. Взяв у лапки, бо маю на увазі в переносному значенні. Тобто, прожити так, щоб не марно топтати цю землю, не “сіренько”.

Знаю, частина із читачів скаже: та нащо тобі здались ці бразильці? Зараз маю на увазі ситуацію загалом, не конкретно донецьких бразильців. Бо теоретично, так само можна побачити якогось відомого актора, співака чи громадського діяча.

Маю на увазі, що коли у безлюдному парку (не серед натовпу), ти сам на сам зустрічаєшся із відомою особистістю (Кличко, Ярмоленко, Шварценеггер), то різко відчуваєш різницю “у класі”. Інакше можна прожити життя серед таких же невдах, і нічого не підозрювати.

P.S. Ввечері вболівав за Шахтар, і вони перемогли Брагу 4:0. Непогано.

P.S.S. Ось ця магнолія 🙂магнолія, фото

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*