Про стадність.

 

особистість

“Коли я впевнений, що маю рацію, ніколи не поступлюся юрбі. Юрба здебільшого ніколи не думає.”

Петро Яцик.

У цьому матеріалі хочу викласти свою думку про таке явище як стадність.

Хоча й людина ніби у своєму розвитку “обігнала” тварин, та багато інстинктів властивих братам нашим меншим присутні і у нас.

Я про стадність. Не плутайте з такими поняттями як взаємопідтримка, дружба, спільна команда. Вони допомагають людині легше жити (чи взагалі вижити) там, де одному непросто.

Але нерідко проявляється таке явище як стадність, коли кожен член групи втрачає свою індивідуальність, і стає частинкою натовпу, часто бездумно ідучи за лідером (інколи неформальним).

 

Проводили експерименти з вівцями. Із обгородженої території випускали тварин, причому, на виході стояла дошка, через що вівці змушені були її перестрибувати. Перші вівці почали через неї стрибати, в тому числі лідер. Потім дошку забрали. Та всі інші члени отари і далі стрибали на виході. Адже так робив їх лідер! Невже нічого подібного ми не бачили у людей?

 

Згадаю тут про ще один феномен. Він описаний у книзі Роберта Чалдіні “Психология влияния”. У ній досвідчений психолог пояснює чому людина яка потребує допомоги на вулиці (втрата свідомості, аварія, пограбування), частіше отримає допомогу коли поруч буде одна людина ніж безліч. Справа в тому, що ми дивимося що в тій чи іншій ситуації роблять інші, і так діємо самі.

 

Ось тому, коли на дорозі зіб’ють пішохода, не завжди одразу зупиниться машина чи підійдуть прохожі щоби допомогти. Всі дивляться одне на одного, і ніхто не підходить.

 

Цю теорію я перевірив того ж дня, коли прочитав.

Мені потрібно було купити новий DVD привід для комп’ютера, і я пішов у магазин. Була зима, слизько. Попереду йшов активний пенсіонер з рюкзаком на плечах. На заїждженій дорозі старенький впав. Я був метрів 20 за ним. Ближче до нього були інші люди, та я вже знав що ніхто не підійде. Так і сталося. Я підійшов і допоміг піднятися. Старенький аж здивувався, і похлопав мене по плечі. Я в той момент не був кращим за інших, просто знав чому прохожі не підійшли.

 

Яскравим проявом стадності є бійки футбольних фанатів. Були випадки що вболівальників калічили і навіть вбивали за те, що ті підтримують іншу команду “хлопців що бігають за м’ячем”. Впевнений, ці дії проходили під впливом натовпу.

Не давно на телебаченні показували знущання охоронців однієї грузинської тюрми над в’язнями. Охоронців було з десяток, і вони скопали нещасного. Впевнений, серед цього десятка не всі були такі безжальні, просто стадність перемогла.

 

Я запримітив, що часто молодь замість казати “я”, говорить “ми”: “ми вчора побухали”, “ми погуляли”. Замість сказати: “я побухав з друзями” чи “я погуляв з друзями”. А потім дивуємось чому ці “ми” так легко потрапляють під наркотичний чи кримінальний вплив.

 

Безумовно, себе потрібно ідентифікувати як частину людства, нації, якоїсь групи чи спільноти. Та завжди слід пам’ятати про свою унікальність і своє “Я”.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*