Про старіння

старістьПричиною написання цієї статті стала як і звістка про смерть знайомого, якого ми непогано знали (йому було 75 років), так і мої відвідини в другий раз після закінчення Української Академії Друкарства цього закладу.

Ходив в місто зовсім не для цієї мети, але раптом вирішив «по-дорозі» зайти і подивитися чим там без мене займаються 🙂

Хоча й не можу себе  назвати якимось там романтиком чи меланхоліком, але зайшовши в приміщення, в якому пройшло п’ять молодих років, отримав дозу емоцій. Може не повірите, але якось став на десять років молодшим, згадав як ми в певних кабінетах здавали екзамени, там слухали лекції, там брали книжки в бібліотеці.

Людей було мало, можливо тривали пари, а може сесія – я не в курсі. Тільки одинокі групи студентів та викладачі кидали оком на дивного «дядька» в бейсболці.

Якщо чесно, то чи не вперше я почав заздрити студентам. Можливо через їх безтурботність, молодість, та «все ще попереду». Так, в них все ще попереду, хоча й і ми ще огого. Та як не крути – різниця десять років. В крайньому разі по морді лиці вже побачиш ті десять років, та й волосячко трошки полиняло.

Приміщення Академії сильно не змінилося, тільки поміняли двері та пофарбували стіни. Крім того біля кожної кафедри вивісили фото всіх працівників. Мені було цікаво подивитися хто там працює із тих, кого я знав.

Отут я і отримав черговий удар. Як змінилися за тих десять років мої викладачі! Так, вони постаріли ніби й на 10 років, але це замітно. Час нікого не шкодує. Мені навіть їх чомусь стало шкода, тим більше, що на відміну від школи, викладачів в академії я любив. А тут: одні посивіли, інші постаріли, треті полисіли. Ті, хто в нас ще викладав будучи молоденьким аспірантом, стали дорослими дядьками чи тьотями, ті, що були серйозними дядьками – стали старшими.

Після згаданої вище смерті доброго знайомого та відвідування свого навчального закладу, я чітко відчув, як швидко йде час! Він нікого не шкодує, і ми стаємо старшими з кожним днем, з кожною секундою. І ніякі пластичні операції, підтяжки, ботокси, золоті нитки, – тут ситуацію радикально не змінять. Хочеш чи ні, а старість йде.

Вже їдучи назад додому маршруткою я думав. Думав як можна зупинити те, що не зупиняється. Так, час йде невпинно, і ті, хто ще вчора були молодими, сьогодні вже дорослі, а завтра будуть старічками. То як же зупинити час?

І от що в мене вийшло.

Мій розум підказав мені тільки один спосіб «зупинити» час – це присвятити своє життя чомусь важливому і залишити після себе добрий слід чи згадку. Можна і погану, але то не для нас.

А для цього бажано не плисти за течією, а мати достойні та не «дрібні» цілі в житті, і їх досягати. Тоді навіть той, хто прожив коротке життя, може зробити більше корисного для людей ніж десять які просто «відбули строк».

Скажу більше, можна прожити дуже коротке життя, і не прожити його марно. Так католицький священник Максиміліан Кольбе помінявся «місцем» із засудженим на смерть в’язнем у німецькому концлагері Освенцім щоб спасти невідому йому людину. Йому було тоді лише 47 років. Та язик не повертається сказати що він марно прожив своє життя.

Так що час можна зупинити, але зробити це треба добрими та потрібними справами для себе та людей. Тільки так можна не марно прожити своє життя.

А витративши його на пусті діла, якісь онлайн ігри, телевізійні шоу чи серіали, – то в кінці нас чекатиме розчарування. Скоріше всього буде відчуття того що роки «злетіли», їх не повернеш, та чогось вартісного не зроблено. Як то кажуть «що був – що не був».

Ще одна думка. Кожна людина має своє призначення, і свідомо чи підсвідомо відчуває що їй потрібно робити, для чого вона живе. Адже вона не померла ще малою від запалення легень чи туберкульозу, значить її залишили для виконання якогось завдання. Тому потрібно добре подумати, чи те, що ми робимо, є дійсно нашим бажанням, а не нав’язаним суспільством, телевізором, рекламою, родичами. Тільки тоді можна не закопати свій талант, і виконати своє призначення.

Тоді, в кінці життя зможемо сказати: я зробив все що зміг. І це, в якійсь мірі, зупинило час і залишило добрий слід після нас.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*