Про силу волі

Дерек, Редмонд

Дерек Редмонд з батьком

Хотів написати матеріал про силу волі. Але плани трошки змінились, і статтю підкорегую.

На Олімпійських іграх 1992 року в Барселоні, у забігу на 400 метрів брав участь Дерек Редмонд. Він був фаворитом, і перші 150 метрів йшов в лідерах. Раптом, спортсмен відчув сильний різкий біль в нозі, і змушений був припинити змагання. Він впав на бігову доріжку від болю, і не міг піднятись. Суперники його обігнали, і закінчили забіг.

Але далі сталось те, чого від Дерека не очікували. Він перемагаючи біль встав, і скачучи на одній нозі вирішив закінчити змагання. До нього підбіг чоловік, охорона стадіону його не пропускала. Вболівальник пояснив, що є батьком Дерека.

Так вони вдвох і закінчили цей забіг. По обличчю спортсмена котилися сльози.

Чудова історія, яка надихатиме наступні покоління людей.

Ось відео про цю подію https://youtu.be/t2G8KVzTwfw.

От таку я хотів написати статтю, але плани змінилися. Вчора взяв фотоапарат, і трошки пройшовся містом. Проходив біля музею жертв комуністичних репресій на Лонцького. Я десь півроку тому там був, і описував в’язницю.

Тоді сам вивчав інформацію, а сьогодні була екскурсія, і я пристав до групи, щоб послухати.

І скажу чесно: те що описано про спортсмена у першій частині статті – дитячі квіточки. Коли екскурсовод почала розказувати, які тортури витримували політичні в’язні комуністичного режиму, то я тоді зрозумів. Зрозумів, що піднятись на біговій доріжці із порваним м’язом це боляче і потрібна сила волі.

Але за тебе вболівають, ти перед телекамерами, про тебе напишуть газети. Це можна зрозуміти.

А де взялась сила волі у в’язнів, яких тримали в неопалюваних приміщеннях, били до втрати свідомості, ламали психічно?

Зокрема екскурсовод розповідала про старенького священика Миколу Хмільовського. Його заарештували НКВДисти, у віці 70 років. Він пройшов жорстокі допити, знущання, сидів по тюрмах.

Згодом священик згадував, що найважче витримати було не загнані голки під нігті, не розплющування пальців дверима, а багатоденне стояння в крижаній воді.

Карцер в НКВДистів інколи виглядав як дуже вузька яма в землі, наповнена холодною водою. Інколи ями були такі вузькі, що не можна було зігнути коліна, тільки стояти.

А після багатоденного карцеру – допити «с пристрастием».

В цьому ж музеї є окрема кімната, присвячена отцю Миколі Хмільовському. І є оригінали всіх допитів. Вони висять під склом на одній стіні, а на стіні навпроти кожного прикріпленого допиту, висить фото людини, про яку під час цих тортур слідчий хотів отримати інформацію.

Історики дослідили архіви, і виявили, що Хмільовський жодного разу не дав корисної НКВДистам інформації. Хоч слідчі знали, що їхня жертва багато чого знає.

Це дійсно подвиг. І таких були сотні і тисячі українців. Свій подвиг здійснювали по темних камерах і карцерах, без фотоапаратів світових ЗМІ, без вболівання і підбадьорювання фанатів.

в'язниця, тюрма, Лонцького, камери, коридор

тюрма на Лонцького

Ось це дійсно подвиг. Чи не так?

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*