Робота на себе vs робота на “дядю”. Що краще?

гвинтикСтаттю на цю тематику я завжди хотів написати. Мені такі питання цікавлять давно.

І дуже шкода, що не більшість людей. Таке враження, о коли говориш із “середніми” людьми на тему власного бізнесу, досягнення цілей в житті, то тебе не чують.

А все тому, що ніхто не хоче виходити із зони комфорту, ризикувати, постійно вчитися, брати відповідальність за своє життя. Так, легше просто плисти за течією, але що скажемо в кінці життя собі та свої внукам та дітям? Чому одні змогли, а ми ні?

Проблема того, що більшість людей готова “вкалувати” десятки років на “дядю” виникла не на порожньому місці. Колись такого не було. Наші далекі (чи не дуже) предки були дрібними підприємцями. Коваль, наприклад виготовляв підкови чи зброю, він міг її продати чи обміняти, тобто був дрібним підприємцем. Те саме відносилось до бондаря, шевця, пасічника, муляра та ін. Всі вони були самі собі господарями свого життя.

Та ситуація почалася змінюватися із настання індустріальної ери. Заводи Форда чи Карнеги потребували безліч робочих рук, а де їх взяти? Хто залишить свою звичну працю, рідну домівку і піде цілими днями стояти за станком. Великим корпораціям вигідно мати багато рабів найманих працівників, і їм не підходить коли більшість людей займається своїм, нехай і невеликим бізнесом. Тому у школах нас ніколи не вчили про те як відкрити власну справу, як придумати ідею для бізнесу, що таке пасиви та активи.

Але ми самі повинні думати про своє майбутнє, а корпорації нехай самі про себе думають.

Візьмемо життя середньостатистичної людини: робота, яку ненавидиш-пиво після роботи-дім-дурацке ток-шоу по телєку. І так по-колу: кожного дня, кожного місяця, кожного року. Наше покоління мусить допрацювати до років 60-65, поки тебе “вижатого та використаного” відпустять на пенсію. А потім сидіти на пенсії і переживати чи підніме тобі син Януковича (чи хто там буде) на пару гривень пенсію.

Тому про себе потрібно думати самому. Слід забути радянське: “держава про тебе подбає”. Не подбає, будьте певні. Рятуйся сам.

Так, ті хто вибирає власний бізнес більше ризикують, на перших порах вони не матимуть тепленького робочого місця та відпускних. Та вони вибирають свободу, і якщо не відступлять то до них прийдуть працювати ті хто пливе за течією.

Мільйонерів, як стали успішними, часто запитують про причини їхнього успіху. Дивно, та у них усіх подібні відповіді: займайся тим, що тобі подобається і ніколи не здавайся. Тоді все буде добре. Дивіться що каже Дональд Трамп: “Ніколи не беріть відпустку. Навіщо вона вам? Якщо робота не приносить задоволення, значить, ви працюєте не там, де потрібно”.

А якщо кар’єра добре розвивається і ти досяг високих посад, можете запитати ви. Так, це не погано, та ви все одно розвиваєте ЧУЖИЙ бізнес. Нехай ви і стоїте високо в ієрархії підприємства, та все одно ви найманий працівник.

Я колись дуже хотів бути директором підприємства. Малий і глупий був. Протверезив мене виступ Євгена Червоненка. Він хвалився, що перед відкриттям заводу, у нього навіть директор краваткою підмітав підлогу. От тоді я зрозумів, що будь ти хоть галактично-космічний генеральний директор, все одно, ти залежиш від власника.

Тому думаймо, чи варто віддавати свої сили та молоді роки для досягнення чужих цілей, а не своїх. Не знаю як ви, та мені щось не дуже хочеться бути гвинтиком в чужій системі.

12 comments

  1. Ти правий, розвиток своєї справи, подібний на гілку верби. Ти її гнеш-гнеш, а вона не ламається. Тоді – відкидаєш в сторону і ідеш далі, але є й ті, хто не відкинув, хто догнув її до точки зламу. От так і в бізнесі – дотягують до переломного моменту не всі… 

  2. Вчора до першої години ночі слухав дуже цікаве інтерв’ю з Володимиром Довганем. Це російський Річард Бренсон. Так от, його співрозмовник згадав, що для досягнення успіху в бізнесі він перепробував з 50 різних способів розпочати справу. Та все щось не йшло. Потім видихався, і подумав що варто піти на роботу і набрати ще досвіду. Дав резюме, його прийняли, і перед виходом на нову роботу він мав два вільних дні. За ці дні він зробив ще одну спробу і… вийшло. В результаті став успішним бізнесменом.

  3. Я вже почав пробувати всяке різне. Шукаю що мені до душі, що перспективне, і так щоб сам собі господар. 

    • Треба тестувати різні речі: сайт під контекстну рекламу, продаж посилань, свій інтернет магазин, випуск інформаційних відеокурсів (інфобізнес), платні консультації, сео чи вебстудія. Щось має вистрілити.
      Головне не брати на це кредит, і сильно не тратитись на початку. Поки не буде достатньо досвіду.

  4. Відео не сподобалося. Не люблю абстракності, вселяє відчуття лоха. Більше конкретики, хоча відсутність конкретики у деяких справах – то частина справи.
    До теми – мені ще неподобається як обоготворять пенсію: “як нема трудової, а пенсія? Як не ходиш на роботу, а пенсію з чого матимеш?”

    • Про відео. Є два типи бізнес тренерів: одні самі мало чого добилися у бізнесі і вчать інших, а є такі які вже були успішними бізнесменами коли почали навчати.
      Так от, наскільки я знаю цей дядько відноситься до першого типу. Тренери другого типу називають таких “шахраями”. От тому-то “Не люблю абстракності, вселяє відчуття лоха”.
      Подивлюсь, може заміню це відео.

      • Влучно 🙂 
        Біда в тому, шо ці шахраї успішні. Знаю в Україні завелися такі, у мене гидотну рефлекцію викликають.

        • Той дядько на одному з ефірів казав що скоро буде доларовим мільйонером.
          Я вже думаю, може то самому відкрити якісь курси 🙂
          • Мені здається, що краще щось корисне розвивати. Бо рано чи пізно люди зрозуміють про лохотрон. І буде з бізнесу пшик. 
            В кращому випадку – розвиток припиниться. Хоча тоді можна буде й перепрофілюватися.
            Все одно вважаю це не тим, чим потрібно займатися.

    • В свої 24 немаю трудової, і мені за це мозок виносять люди які вірять в силу стажу.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*