Думки про 9 травня

 день перемогиЗараз вся країна почне гучно святкувати 9 травня День Перемоги. Та  на жаль, це свято ділить країну: для одних це день Великої Перемоги, для інших – День Скорботи за загиблими.

Першу позицію активно захищають комуністи, другу прихильники правої ідеології.

Хочу тут і сам сказати пару слів. Є тут багато «слизьких» моментів та запитань.

В першу чергу, самі рядові солдати – герої, без сумнівів. Їм прийшлось зіштовхнутися із найсильнішою армією в світі. Адже фашисти змогли без особливих труднощів підкорити майже всю Європу!

На скільки було важко, процитую слова історика Володимира Гніди про форсування Дніпра:

«Старі й молоді, свідомі і не свідомі, добровольці й мобілізовані військкоматами, штрафники і гвардійці, росіяни і не росіяни – всі вони кричали одні і ті ж слова: «Мамо! Боженька! Боже! » і « Караул! »,« Допоможіть! “… А кулемети сікли та сікли, поливали різнокольоровими смертельними цівками. Хапаючись один за одного поранені й ті, кого ще не зачепили кулі, в’язками йшли під воду, річка вирувала, здригалася від людських судорог, пінилася червоними бурунами ».

Та тепер час задати запитання на які не дають відповіді в пресі чи телебаченні.

1. Чому комуністи активно (на мою думку показушно) вшановують ветеранів, та при цьому ні разу не вибачилися за бездарне керування солдатами у війні? Адже не секрет, що велику частину воєначальників під час сталінських чисток репресували та вбили.

Також згадується також фраза маршала Жукова:

«солдат не жалеть – бабы еще нарожают!» або «Зачем мы, друзья, здесь головы морочим. На хрена обмундировывать и вооружать этих хохлов. Все они — предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать».

А ось що пише Левко Лук’яненко:

“Навесні 1944 року під час Корсунь-Шевченківської операції Жуков наказав кинути на штурм добре підготовленої німецької оборони війська, які були щойно доукомплектовані чоловіками від 15 до 55 років, зігнаними з навколишніх українських сіл. Кулями в спину заградзагони гнали цих ненавчених українців в одну атаку за другою. Впродовж 24 днів цього злочинного кровопускання було знищено 770 тис. людей, переважно українців.”

Недавно прочитав ще один наказ маршала:

«Бійці, які здалися  в полон, по поверненню підлягають розстрілу. Сім’ї тих, хто здався ворогові розшукати і розстріляти».

А подивіться, що сказав Хрущов у лютому 1956 г. у своїй секретній доповіді «О культе личности» на XX з’їзді КПСС:

«… Після перших важких невдач і поразок на фронтах Сталін вважав, що настав кінець. <…> Після цього він довгий час практично не керував військовими операціями і взагалі не приступав до справ і повернувся до керівництва тільки тоді, коли до нього прийшли деякі члени Політбюро і сказали, що потрібно невідкладно приймати такі-то заходи, щоб поправити становище справ на фронті ».

Я вже не кажу про загранотряди, спільний парад з фашистами чи пакт Молотова-Рібентроппа.

Якщо це все правда, то комуністична партія таки винна у величезній кількості загиблих радянських солдат. Частина істориків вважає що втрат повинно було бути менше, набагато менше.

2.Ми вшановуюємо ветеранів Другої Світової – добре. Запитання: чому не згадуємо загиблих наших воїнів у Радянсько-Фінляндській війні? За підрахунками незалежних експертів, загиблих та пропалих може бути пару сотень тисяч чоловік! В одному джерелі навіть зустрічалась цифра 540 тис. загиблих! http://www.vestnik.com/

І ніхто, ніде, не ставить їм пам’ятник, до якого б несли вінки, немає вічного вогню, і т.д. А це ж відбувалося всього за 1-2 роки до початку Великої Вітчизняної війни. Невже забули? Чи може бідні солдати самі виявили бажання лізти у ті сніги?

У нашої викладачки батько був на Радянсько-Фінській війні. Розказувала, що було дуже і дуже важко у тих фінських болотах та снігах.

3. Чи це День Великої Перемоги чи День скорботи за загиблими? Якщо для СССР, то скоріше перше. Якщо для України, то скоріше друге. Ми заплатили надто велику ціну, наші втрати сягають до 15 мільйонів загиблих. Я вже мовчу про зруйновані сім’ї, життя, села та міста.

Та, якщо це День Великої Перемоги, як переконують комуністи, то що після цього робили сотні тисяч українців по далеких магаданах? Що робив у тюрмі Йосип Сліпий, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, і т.д. ?

А ніхто не скаже, чому ми на Різдвяні Свята колядуємо: «був той сумний вечір в 47 році, по всій нашій Україні плач на кожнім кроці»? Чому плач? Ми ж перемогли.

Та й кінець кінців, чому ми тоді святкуємо незалежність 24 серпня 1991 року? Від кого ми святкуємо незалежність?

На всі ці питання слід шукати відповідь, а не повторювати завчені слова та фрази. Так, це була героїчна перемога над фашизмом. Але слід додати, що Україна в результаті цього не здобула незалежність, а на довгі роки була окупована людиноненависницьким режимом – комуністичним.

One comment

  1. Ми у церкві вже давно не святкуємо 9 травня, а вшановуємо пам’ять загиблих. Так сталося, що на території храму ще й пам’ятник загиблому Герою Радянського Союзу знаходиться – виходимо усі разом, правимо панахиду.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*