Секрети радянської армії.

радянська арміяРоків шість тому я повертався з села на електричці. У поїзді я познайомився з цікавою людиною яка розговорившись розповіла багато цікавого. Це був вже немолодий чоловік який колись служив у радянській армії у частині що охороняла шахти з ядерними ракетами в Західній Україні. Служив він у часи холодної війни, можливо у час карибської кризи. Під час розмови виявилося багато цікавих фактів.

Ракетні шахти будували вночі, використовували надякісний чеський бетон. Будували дуже швидко а для маскування над шахтами насаджували лісок. Після цього усю територію цілодобово територію охороняли війська. Треба сказати що шпигуни ворожих держав з усіх сил намагалися довідатися таємниці. Був випадок що на територію ліска забрела бабуля випасаючи гуси. Так охоронці забрали її у машину разом з гусями! Також мій співрозмовник розказав як їм показували непритомну англійську розвідницю. Виявилося що вона спробувала напасти з ножем на солдата що її запримітив, той в свою чергу приглушив її прикладом. Жінка була дуже гарною, видно так її легше повинно було діставати секретні дані.

Після закінчення служби всіх солдатів вишикували і високий військовий чиновник (здається заступник військового міністра УССР) усім за хорошу службу подарували гарні командирські годинники. При чому міністр даруючи сказав: “храните с сердцем”. Солдати дуже пишалися подарунком від міністра.

Через роки мій співрозмовник взнав що більшість тих з ким він служив померли. Вже потім виявидлося що годинники були радіоактивні. Можливо солдати забагато знали? Зазначу що майже одразу ж мій знайомий годинник поміняв на гірший з доплатою. Повезло.

На закінчення ще одна історія. Коли солдати що охороняли такі об’єкти закінчили службу, їм дали інструкцію. Якщо хто буде цікавитися тим що вони знають та бачили, потрібно дзвонити по певному номеру і сказати що ними цікавляться. Нагадаю що все це діялося в часи холодної війни. Так сталося що на зелені свята мій знайомий вирішив у львівському Стрийському парку нарвати гілок щоби прикрасити хату. Тут його за хуліганство затримав міліціонер.

Вже при вході у двір міліцейського відділку арештант спробував втекти. За ним кинувся міліціонер при цьому порізавши до крові долоню. Це вже тягнуло на опір міліції. Нащо заарештований попросив зробити один дзвінок. “Тебе вже ніщо не врятує” – відповів злий міліціонер.

Мій співрозмовник подзвонив у КГБ по знайомому телефону зі словами: “мной интересуются”. Швидка не приїжджає так швидко як приїхала чорна “волга”. Арештант спокійно вийшов із відділка і ним більше ніхто не цікавився. Що сталося із бідним міліціонером він також не знає.

Правда чи не правда те що розповіли мені у поїзді-важко сказати. Але я схиляюся вірити.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*