Святий Максиміліан Кольбе

Максиміліан КольбеСвятий Максиміліан Кольбе потрібен нам в першу чергу як приклад жертовної любові до свого ближнього. Крім того, це особливо корисно в наш час, коли преса висвітлює зловживання як в західній Церкві так і східній. Як кажуть китайці: «одне дерево що падає, робить більше шуму, ніж цілий ліс що росте».

Незалежно від вашого світогляду, я б хотів щоб ви знали про долю цієї людини, він цього вартує. Незалежно від вашого віросповідання, а можливо ви взагалі атеїст.

Як мінімум, ця людина заслужила на те, щоб про її подвиг знали інші, і ця стаття в цьому допоможе.

Народився Максиміліан (Раймонд) Кольбе на території Польщі, 8 січня 1894 року в місті Здунська Воля. У 16 років вступає в Орден Францисканців. Через два роки його направляють в Рим, де він здобуває вчені ступені доктора богослов’я та доктора філософії.

Максиміліана непокоїло відвертання людей від Церкви, антипапські виступи. Щоб якось змінити ситуацію він вирішив заснувати рух «Воїнство Непорочної Діви Марії».

На цьому активний священик не зупиняється, і засновує монастир в честь Непорочної Діви Марії.

Пару років після цього Кольбе направляється в Японію та Китай із місіонерською поїздкою. Цікаво, що туди Максиміліан проїжджав через Радянський Союз  і Москву в тому числі.

В Японії священик заснував католицький монастир в честь Матері Божої. Цей монастир Максиміліан заснував в сумнозвісному місті Нагасакі. Це те саме місто, на яке через 15 років американці скинуть атомну бомбу. Та, напевне, по Божому Провидінню, священик збудував монастир у гіршому місці, трошки подалі від міста. Від Нагасакі монастир розділяла гора, яка і врятує у важкий час братію монастиря від гибелі.

В часи Другої Світової війни, коли фашисти окупували Польщу, Кольбе переховував у своєму монастирі тисячі євреїв від винищення. Крім того, він таємно організував радіостанцію, яка висвітлювала злочини фашистів.

Через все це у лютому 1941 року Максиміліана Кольбе арештовують і він потрапляє спочатку у варшавську тюрму а потім в сумновідомий  концтабір Освенцім. Треба сказати, що він наполовину був німцем по національності, і міг отримати німецьке громадянство. Та він не хотів співпрацювати з режимом і вибрав “вузьку” дорогу.

У концтаборі священик і надалі продовжував виконувати свої обов’язки, він сповідав, розраджував, і навіть відправляв Службу Божу.

Та нещасні в’язні отримали ще одну біду – зник в’язень. Як стане відомо пізніше,  він просто втопився у ямі з фекаліями. Та німці подумали що він утік, і тому вирішили наказати в’язнів. А саме: відібрали десять в’язнів навмання і хотіли направити у камеру номер 13, помирати голодною смертю. В прямому розуміння. Їм не повинні були давати ні їсти ні пити, доки нещасні не помруть. Бували випадки, що голодні та оскаженілі в’язні з’їдали одне одно живцем – починався канібалізм. Зрозумівши всю серйозність ситуації, один із в’язнів упав в розпуку, і зі словами «невже я більше ніколи не побачу свою жінку та дітей» заплакав.

Все це бачив Максиміліан і зробив крок вперед із шеренги. Після цього заявив командувачу концтабору Карлу Фріцшу, що готовий замінити собою цього в’язня. Німці перешіпнулися між собою, після того як хтось сказав що це священик запалала тиша і …окупанти сказали «добре».

Ось так справжній християнин не на словах, а на ділі показав як потрібно любити свого ближнього. Вирішив віддати своє життя, при чому у такий жахливий спосіб. Я дуже і дуже сумніваюсь, що знайшлось б багато людей, в яких у цій ситуації не підігнулися б коліна.

Максиміліан та троє його товаришів зміг протриматися у камері смерті три тижні. Він як міг підбадьорював друзів по нещастю. Він постійно молився та читав псалми.

Згодом все-таки було надано наказ ввести їм смертельну ін’єкцію, оскільки потрібно було саджати в бункер нових в’язнів. Ось як описав польський тюремщик Бруно Баргов’єк що він побачив після того, як помер Максиміліан:

«Коли я відкрив залізні двері, Кольбе вже помер, але мені здавалося, що він живий. Він як і раніше сидів, притулившись до стіни. Його обличчя світилося надзвичайним світлом. Очі були широко розплющені й спрямовані в одну точку. Весь він був як би охоплений захопленням. Я ніколи його не забуду».

Серед речей священика знайшли його лист написаний до матері. Ось що там було написано:

«Дорога мама. В кінці травня я був переведений в концтабір Аушвіц. У мене все добре. Не турбуйся про мене і моє здоров’я, тому що Добрий Бог всюди і піклується про все з любов’ю. Буде добре, якщо ти не будеш писати мені, поки не отримаєш наступної моєї вістки, оскільки ще не знаю, як довго я тут пробуду. Сердечно вітаю і ніжно цілу. Раймонд Кольбе».

Тіло Кольбе, було спалено, а попіл розвіяно.

Про подвиг святого довго розповідали в’язні. Адже в такій важкій ситуації було великим геройством віддати життя за іншого.

А як же склалася доля врятованого святим Франтішека Гайовнічека? Він вижив, і повернувся додому. Жінка також змогла врятуватися, але діти загинули.

В знак подяки за врятоване життя Франтішек кожного року в роковини його смерті приїжджає в Освенцім. А також, у своєму саду поставив висічений пам’ятник святому.

А ось що розповідає Франтішек про ті події:

«Я міг дякувати Кольбе тільки своїм поглядом. Я був настільки вражений, що насилу усвідомлював, що відбувається. Вся непередбачуваність того, що сталося: я, засуджений до смерті, залишився в живих, а хтось зі своєї доброї волі віддає життя за мене, незнайому йому людини. Чи не сон це? .. Мене відправили назад в табір, і я не міг нічого сказати Максиміліану Кольбе. Я був врятований, і розумів, що в боргу перед ним. Тому я все це розповідаю. Незвичайна новина швидко поширилася в таборі: таке більше не повторювалося за всю історію Аушвіца. Дуже довгий час я відчував докори сумління, коли згадував про Максиміліана. Для того, щоб я жив, йому підписали смертний вирок. Але тепер, після довгих роздумів, я прийшов до висновку, що така людина, як він, не зміг би вчинити інакше. Можливо, він думав, що як священнослужитель він повинен був зайняти місце засудженої людини, щоб подарувати йому надію …»

Треба сказати, що прожив Франтішек довге життя – до 95 років.

В 1982 році, в присутності врятованого Франтішека Гайовнічека папа римський Іван Павло ІІ причислив Максиміліана Кольбе до лику святих.

От таке життя. Так що коли вам казатимуть, що священнослужителі самі пов’язли в гріхах та думають тільки про наживу – згадайте, будь-ласка святого Максиміліана Кольбе.

P.S.Монах-бенедиктинець Девід Стендл-Раст розказує про щастя і вдячність. Це цікаво:

4 comments

  1. Багато схожого з біографією українського священика Омеляна Ковча… Порятунок сотень людей, арешт, духовна діяльність і смерть у фашистському таборі… Беатифікація Іваном Павлом ІІ… Це дійсно приклади жертовності й великої сили духу…

  2. Андрій "Бегемот"

    Максиміліан Кольбе був би святим навіть якщо би не був мучеником. 
    Про його велику довіру до Бога можна зрозуміти з діалогу з отцем Провінціалом
    Однажды он явился к Отцу Провинциалу и просто заявил, что хочет поехать в Японию и основать там японский Непокаланов.
    Последовал диалог:
    – Деньги у вас есть ?
    – Нет.
    – По-японски вы говорите ?
    – Нет.
    – По крайней мере, есть у вас друзья, какая-то опора ?
    – Нет еще, но я их найду с Божией помощью.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*