Пару абзаців про бізнес

часник по 100 гривеньСьогодні хочу поділитись трьома думками пов’язаними із економікою та бізнесом. Може комусь буде цікаво.

Часник по 100 грн

Випадково звернув увагу, що в одному із супермаркетів продається. Імпортний часник (скоріше всього китайський). Ціна – 100 грн за кілограм. Я там ледь рота не роззявив із несподіванки. Часник, який не так важко вирощувати (зберігати важче), везуть аж із Китаю (подивіться на карті скільки це), і ще й продають по 100 грн за кілограм.

В цей час селяни або їдуть десь на заробітки, або бідують, або спиваються.

Чого то так?

Я вже не кажу про те, що третина світу голодує, і ми могли б ще й їх годувати.

Лінивство та зона комфорту

Читаю книжку про бізнес. Але на відміну від 95% авторів, цю написав практик. Відчувається одразу. В тому числі і об’ємом. Вона зовсім невелика, «води» там нема. Тільки «по дєлу».

Автор описує цікавий випадок з його практики.

В нього були менеджери з продажу, які працювали за відсоток. Якщо вони приводили замовника, то отримували п’яту частину від замовлення. А це 20 000 рос. рублів від 100 000 замовлення. В місяць один такий працівник в середньому приводив одного замовника, і так отримував середню зарплату в 20 000 рублів. На той час це була середня по Україні.

Тоді власник бізнесу (автор книги) подумав: «цікаво, скільки взагалі вони можуть приводити замовників». І повідомив менеджерам, що тепер, за одну угоду вони отримають 100%, а не 20%, як до того (в нього ще були бізнеси, міг собі дозволити).

Тепер, не читаючи текст далі, вгадайте скільки почали заробляти менеджери.

Не правильно! Вони і далі продовжували заробляти приблизно по 20 000 рублів. Бо почали закривати одну угоду раз на 3-4 місяці. В них з’явились якісь невідкладні справи, хтось із родичів хворів, і т.д.

Власник одразу не зрозумів чому це так. А потім здогадався, що людина по своїй природі лінива. І буде робити тільки те, щоб не «вмерти з голоду». І навіть, коли з’явиться шанс, не вийде із зони комфорту.

Знайдіть заміну для незамінних

У цій книзі також згадується ця проблема, але приводиться інший приклад. Я ж згадаю із того, що бачив сам.

Дуже часто власники підприємств (державних чи приватних) не думають, що буде, коли людина, на якій багато «зав’язано», наприклад звільниться. Що тоді вони будуть робити.

На моїй першій роботі була така ситуація. На важливій ділянці «фальцювання», де потрібні були кваліфіковані працівники, чомусь не вчили нових людей. Не вчили, бо старі непогано працювали. Та так сталось, що один звільнився (посварився з начальством), інший помер від інфаркту. Залишився один працівник, який не справлявся.

Ми виготовляли книжки для шкіл, і наші проблеми нікого не цікавили. Продукцію слід було здавати вчасно.

Тому начальник цеху змушений був запросити на роботу колишнього працівника, і запропонував тому непогану (за мірками цього підприємства зарплату). То й не погодився, адже знав ситуацію на підприємстві. І поставив свої умови – майже в два рази вищу, ніж пропонували. Начальник довго не погоджувався, але все-таки взяв на роботу працівника з його умовами.

І той довгий час отримував одну з найвищих робочих зарплат на підприємстві. Йому прощались більші і менші промахи та помилки в дисципліні.

І таке стається на багатьох підприємствах. Тому що слід не тішитись теперішнім моментом, а думати, що буде, коли один чи другий звільниться.

P.S.Оце би був хорошим менеджером з продажу:

2 comments

  1. ОНІЧОГОСОБІ часник коштує…. на Шуварі наш український по 35 грн.
    Там мабуть якась помилка….. треба було на вагах пробити чи то справді така ціна правильна.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*