Цінуйте те що є

silhouette-1082129_640Є у мене добрий знайомий, навіть друг, з яким познайомився ще на першій своїй роботі. З ним списуюсь регулярно, хоч рідко. І бачив вже його давно.

Я вже запрошував зустрітись, навіть кликав у свій спортзал у гаражі (він любить спорт). І от сьогодні телефонує: Павло, є час, можу прийти.

Зустрілись, все нормально. Але він так молотив той боксерський мішок без рукавиць, що я аж за його кулаки боявся.

А тоді розговорились, і людина призналась, що після смерті його мами від раку (років 4 тому), тепер захворів його батько. У нього діабет.

Спочатку відрізали його батьку пальці на нозі, потім стопу, і тепер усю ногу. Можете уявити, що їхня сім’я переживає. То він так на мішку, видно стрес знімав.

Каже, що перед операцією батько був дуже переляканий. Після операції ніби легше, але говорить як трошки п’яний (напевне від знеболювальних).

І от йду я додому, і думаю, які ми невдячні, коли гніваємось на батьків через дрібниці, а батьки на дітей. Жінка на чоловіка, чоловік на жінку.

А треба берегти те що маємо, бо багато людей мають різноманітні біди, і з радістю хотіли б помінятись із нами місцями.

Тому, зайвий раз близьким чи знайомим потрібно усміхнутись, провідати, і не злитись через дрібниці. Бо ніхто не знає, що буде завтра. Він казав, що там у лікарні і старих багато, і молодих.

Якщо ми почули, що хтось на нас погано сказав — ми таки почули. Сотні тисяч людей у світі хотіли б чути, але не можуть.

Якщо побачили, що хтось проти нас погане зробив, то ми таки побачили. Сотні тисяч людей не бачать.

І так далі…

Тому цінуймо кожну хвилину життя і любімо близьких і рідних, прощаючи їм помилки більші чи менші.

У мене все.

4 comments

  1. Павле, дякую за чергову чудову статтю, що змушує зупинитися у щоденній гонитві й замислитися. Й справді, як каже один поширений вислів “Я нарікав на затісне взуття, доки не побачив людину без ніг”. А масштаби людської недолі навіть більші, ніж ти пишеш (і ніж більшість з нас собі уявляє) – одних сліпих на планеті майже 40 (!) мільйонів.

  2. “І от йду я додому, і думаю, які ми невдячні, коли гніваємось на батьків через дрібниці, а батьки на дітей. Жінка на чоловіка, чоловік на жінку.” – Люди чомусь замість розповісти що не так, мовчать мовчать, а потім сваряться. Можна ж просто поговорити і пошукати рішення проблем чи причин цього гніву, але ж нас не вчать, що так можна… От і маємо таке, що завжди хтось на когось гнівається незрозуміло чого 😀

    “А треба берегти те що маємо, бо багато людей мають різноманітні біди, і з радістю хотіли б помінятись із нами місцями.” – Тут дійсно так. Тим не менш, все одно треба намагатися йти до кращого і здобути ще щось крім того, що маємо вже :-).

  3. “Тим не менш, все одно треба намагатися йти до кращого і здобути ще щось крім того, що маємо вже” – так, бо життя це розвиток.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*