Якщо хочеш, то зможеш

тхеквондоСьогоднішня стаття про спорт, хоча написане в ній можна змоделювати на будь-яку сферу діяльності людини.

Ознайомившись із матеріалом ви побачите що людина коли дуже чогось захоче може зробити навіть неможливе.

Про що йдеться?

Була в якомусь обласному центрі Узбекістану секція тхеквондо. Точніше хлопаці (звали Бахадир) показали пару прийомів, він поїхав в свій Узбекістан і там створив секцію. Зібрав таких як він хлопців, і вони почали до темноти в очах тренувати удари, блоки, переміщення.

І бились на тренуваннях так само як показав їхній «сенсей», тобто не дуже правильно.

В крайньому разі їм здавалося що вони не знати які круті, і що це все вищий клас.

Тренувалися незважаючи на біль, травми, гематоми.

Десь за пару років після початку тренувань хтось їм приніс відеокасету де каратист розбиває цеглу. Хлопці подивились на все це, і подумали: «чому ми так не можемо».

Тоді їхній «вчитель» вирішив навчитися розбивати цегли. Для цього повністю присвятив себе цьому заняттю, постійно тренуючись на подвір’ї свого дому.

Через деякий час він сам навчився розбивати цегли (і навіть силікатні), і навчив своїх хлопців.

Потім вони фактично будь-якою частиною тіла могли розбивати цегли, черепицю, дерев’яні дошки. І при цьому вірили, що колись приїдуть справжні сенсеї з чорними поясами із Кореї, оцінять їхнє мистецтво і похвалять за їхню майстерність.

У 1991 році, до них в місто нарешті приїхала делегація із Кореї. Це були володарі чорного поясу, мінімум 3 дан тхеквондо. Глава делегації – 5 дан.

Наші герої із піднесенням поїхали на семінар. В результаті хлопцям із Узбекістану довзолили показати корейцям те, чого вони навчились тренуючись самостійно. Хлопці із піднесенням показували свої удари та блоки.

Але як ви вже здогадалися, їхня техніка була далекою від справжнього тхеквондо, і корейці чесно їм це сказали. Тепер хлопці зрозуміли, що їхній вчитель не знає справжнього тхеквондо.

Але Бахадир попросив майстрів дозволити його «неукам» поспарингувати із справжніми майстрами. Щоб вони отримали урок, і побачили що таке справжнє тхеквондо. Він відібрав своїх найкращих хлопців, тих, хто міг кулаком розбити підкинуту картоплину (був у них такий тест).

Закінчилось тим, що корейських майстрів під час спарингів ледь не до смерті від гамселили хлопці Бахадира. Тоді він покликав главу корейської федерації, і попросив підійти. Той несміливо підійшов. Тоді вручив гостю білу силікатну цеглу і попросив потримати. І потім вдарив кулаком. Цегла акуратно розвалилася. Голова делегації корейців уважно подивився на половинки цегли.

Тоді Бахадир сказав йому: «ось це тхеквондо. А твоє тхеквондо, просто фігня якась. Більше не приїжджай».

Ті більше не приїхали.

Що можна тут сказати? Розповідаючи історію я не ставив собі за завдання показати що треба тренуватися без методики чи вчителів. Ні, головний месидж був: «якщо хочеш – то зможеш». Навіть в складних умовах, або й взагалі без них.

В розказану вище історію можна вірити, можна не вірити, але подивіться на відео дане під цією статтею.

Я так розумію, такі майстри є не тільки в Узбекістані. Так що вперед досягати своїх цілей, все можливо.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*