Віктор Ющенко «Недержавні таємниці»

Віктор Ющенко Недержавні таємниціЗавжди позитивно ставився до Віктора Ющенка, і моя стаття «Ющенко. Мій погляд» це підтвердила.

І от, зараз вирішив прочитати його книгу «Недержавні таємниці». Але перед тим ознайомився із відгуками читачів.

Як і можна було здогадатись, більшість розкритикувала як книгу, так і самого автора.

Хоча знаєте, я не дивуюсь.

Колись в СССР проводили експеримент. Студентам показали фото однієї людини, і пояснили що це дуже небезпечний злочинець. Далі попросили їх дати психологічну характеристику цій людині. Вони почали відповідати що він хитрий, замкнутий, очі неприємні і видають його підлість. У нього неприємне лице, воно видає жорстокість цієї людини. Він напевне садист, багато п’є…

Іншій групі студентів показали те ж фото, але сказали правду. Ним виявився видатний вчений, і дуже хороша людина. Тут вже студенти побачили що це розумна людина, з м’яким та добродушним характером. Має почуття гумору, приємне лице, скоріше всього любить дітей. Тут можна подивитись http://youtu.be/Segw68CleKg.

До чого я це веду? Якщо вас переконали, що та чи інша людина є поганою чи хорошою, то всі свої наступні висновки вони узгоджуватимуть зі своїми сформованими переконаннями.

Так і тут.

Ще й по Ющенку «пройшлись катком» всі кому не лінь.

Згадайте про його державну дачу. Про неї знають, напевне, навіть діти в дитсадках. Мені також не подобається, коли державним коштом утримуються дачі тих людей, котрі самі можуть за себе заплатити.

Але. Якщо кажете А, то кажіть і Б. Чому не говорять, що за законом (інша справа для чого його прийняли), право на державні дачі має близько сотні осіб, добру частину з яких ви навіть не знаєте. Але преса «рекламує» тільки дачу Ющенка.

Недавно, якась газета написала статтю, під назвою «кум Ющенка йде за списком Партії Регіонів». Йдеться про Юрія Павленка. Так, кум. Але ж можна було написати, що це двоюрідний брат Марічки Бурмаки. Але ні, мусили вкотре вилити бруд саме на Юща.

Ладно, повернемось до книги, а то я щось дуже великий вступ зробив 🙂

В книзі автор розкрив багато цікавих деталей та епізодів свого життя. Починається книга із опису життєвого шляху його батька та матері.

Про скитання батька, його полон в німецькому концентраційному таборі, про жертви рідного села Хоружівки в час голодомору (загинуло більше, ніж у Другу світову).

Далі розповідає про своє дитинство, студентське життя, призначення на перші посади у банківській сфері.

Робота була успішною, і в 1997 році за рейтингом впливового фінансового журналу Global Finance Віктор Ющенко увійшов до шістки найкращих банкірів світу.

Коли вже працював Головою Національного банку, пригадує, як від нього вимагали емісії міністри, аграрне лобі у Парламенті. Хоч це не було вигідно з точки зору інтересів держави, але вся країна завдяки ЗМІ, вимагала емісії. От приїжджає Ющенко до села, а мати каже:

— Вітя, я тебе щось хочу попросити!

— Кажіть, мамо, що ви хочете мене попросити?

— Вітю, зроби їм ту емісію, бо мені соромно на село ходить! Думаю, якби я у той момент запитав її, що таке емісія, мама не змогла б знайти відповіді. Слово «емісія» вона чула протягом дня кількадесят разів: мама дивилася новини і слухала радіотран­сляції з Верховної Ради, де весь час звучало питання про те, що НБУ не хоче «зробити емісію».

Працюючи на такій посаді, та ще й в неспокійні 90-ті, було чого остерігатись. Одного разу йому на пошті прийшов конверт без ніяких позначок. Всередині практично порожній лист, в якому надруковані в стовпчик 4 імені. Трьох з них вже не було серед живих, а навпроти його імені стояв хрестик. Але Андрійович не злякався, бо подумав, що коли б хотіли вбити – вбили б без попередження.

В результаті правильних дій на посаді голови Нацбанку вдалось знизити інфляцію із 10 256% до 10%. Зараз це виглядає не так значимо, але я ще пам’ятаю той час, коли ціни змінювались буквально щоденно.

Ще про один епізод життя, яким гордиться, Ющенко згадує введення власної валюти – гривні. Таким чином Україна отримує ще одну ознаку державності.

Там був цікавий нюанс, коли тодішній спікер Парламенту Ткаченко обурювався, чому «зрадника» Мазепу розмістили на гривнях.

Паралельно із введення гривні, Нацбанку вдалось створити свій монетний двір. Один із кращих у світі. Який не тільки друкував гривні, але й на замовлення урядів інших держав їхні грошові знаки, таким чином заробляючи кошти.

Вже на чолі уряду, Ющенку вдалось прикластись до ще одного успіху нашої держави. Вперше, за весь час незалежності, у 2000 році Україна отримала зростання ВВП у 6% (до того було тільки падіння). І тоді вперше прийняли бездефіцитний бюджет.

Наступний важливий розділ книги – про виборчі перегони 2002 та 2004 років. Про те, як не давали їм приземлитись у Донецькому аеропорту, як їх зустрічали тисячі агресивних протестувальників та просто бандитів. Коли у тому ж Донецьку сина в’язня Освенціма малювали на білбордах у нацистській формі.

Потім було отруєння. Крім усім відомих фактів, особливо часто там звучить прізвище Давида Жванії. Типу це він дуже настоював щоб пізно ввечері вони ще їхали до дачі Сацюка. А потім противився лікуванню за кордоном.

До речі, на цій зустрічі, голова СБУ повертає йому загублений паспорт жінки Катерини ще у 1993 році. Це могло означати різне.

Після отруєння він багато років відчував слабкість, пише, що одного разу навіть змушений був обпертись на Путіна після переговорів, і там вже його забрали охоронці.

Діоксин виходив в тому числі через шкіру, рани могли відкритись у будь-який час. Сорочку приходилось змінювати інколи декілька разів на день. Щотижня їздив у лікарню, на операції під повним наркозом. Лікарі кажуть, що за весь час було більше двох відер гнійних виділень.

Обличчя не слухалось, деякі звуки було важко вимовляти, міміки взагалі не було.

Найгірше, коли вперше його таким побачили діти та мати. Для них це був шок.

Про замовника отруєння він каже так:

Мене вже кілька разів питали журналісти, чи знаю я, хто мене отруїв. Так, я знаю.

І він знає, що я знаю.

Коли торкається подій на Майдані, то пише що він не хотів, щоб люди йшли штурмом на адміністрацію президента, інакше буде багато жертв. Крім того, це давало можливість владі застосовувати владі застосувати силу. Тимошенко ж наполягала на активних діях.

На думку автора, Кучма вирішив погодитись на вимоги протестуючих, коли на Сході Україні почались сепаратистські рухи. Тоді харківський губернатор Кушнарьов заявив: «Я хочу нагадати, що до Києва 400 км, а до Росії — 40 км!» І Кучма зрозумів, що пора давати «задню», бо втратимо країну.

Потім був третій тур виборів, інавгурація, надії, та перші розчарування. Усі ми знаємо про їхні відносини з Тимошенко. Автор у книзі наводить свої аргументи причин «тертя».

Так, вже після другого призначення «Леді Ю» на посаду прем’єра, вона приходить до президента і просить одну послугу. Далі цитую:

— Вікторе Андрійовичу, у мене є до вас прохання. Було б дуже добре, якби ви поставили Віктора Володимировича Медведчука першим віце-прем’єром!

Мене ці слова шокували. Преса таврувала колишнього голову Адміністрації Президента Кучми як одного з організаторів фаль­сифікацій президентських виборів, Інтернет-сайти були перепов­нені аудіозаписами його розмов з організаторами маніпуляцій підрахунком голосів. Тільки лінивий не писав тоді, що до Медведчука тягнулися ниточки, за які Адміністрація Президента смикала українські телеканали, газети та радіо, за допомогою «темників» створювала той простір несвободи, проти якого повстала Україна. І через кілька років люди добре пам’ятали всі ці факти, а тут такі кадрові пропозиції!

Та це вже було потім. А під час першого прем’єрства Тимошенко були і непорозуміння, і відверта ворожнеча між членами команди (Тимошенко проти Порошенка).

Ющенко описує і вже тепер відому «нічну нараду із силовиками». Одна з версій – там прем’єр із силовиками задумала оголосити президенту імпічмент. Ющенку потім посол США в Україні сказав, що йому вночі зателефонував Гриценко (тоді міністр оборони) і виясняв, як світ поставиться до імпічменту Ющенка.

Є у книзі і чому «бандити не сидять у тюрмах».

Президент не судить і не саджає. Президент формує полі­тичний курс і систему влади у відповідності до Конституції і законів України. Що я мав тоді зробити? Я мав призначити на чолі тих інституцій людей, професіоналізму і людським якостям яких я довіряв. Далі — у відповідності до закону — кожний на своїй кафедрі реалізує практику відповідно до закону. Я це все зробив. Президенту не годиться виносити судові вироки чи приписи на дії громадян та політичних сил.

Як резюме його роботи на чолі держави:

Чи запитували ви себе, чому ми 5 років жили в стабільності? Чому за ці 5 років, окрім остан­нього, 2009 року моєї каденції, решту часу ми мали найвищі в українській історії економічні показники? Чому до нас за ці 5 років прийшов 31 мільярд інвестицій? Чому у нас націо­нальний бюджет виріс у три рази, якщо порівнювати бюджети 2004-го і 2009 років? Не всі люблять цифри, але спробую на­гадати кілька показників: у 2004 році зведений бюджет нашої держави складав неповних 78 мільярдів, а в кризовому 2009-му ми мали вже 296 мільярдів гривень. Ані до цієї п’ятирічки, ані після Україна не мала такого стрімкого зростання доходів дер­жавного бюджету. Іще один показник, пов’язаний із бюдже­том — це розмір мінімальної пенсії. Усі добрі справи і приємні речі легко забуваються: мало хто вже пам’ятає, що у 2004 році мінімальна пенсія складала лише 50 гривень. 1 січня 2010 року вона збільшилася до 695 гривень. Іншими словами, протягом п’яти років нам вдалося збільшити мінімальну пенсію майже у 14 разів. Ніколи протягом новітньої історії України бюджетні і соціальні показники не зростали з такою швидкістю. Нага­даю, що наприкінці 2013 року, коли були написані ці рядки, мінімальна пенсія складала трохи більше 1000 гривень — тобто наступні роки після моєї президентської каденції не дали зрос­тання навіть і на третину.

У книзі багато чого ще цікавого написано, читається легко. Правда сама книга на 500 сторінок, може й тому така стаття велика у мене вийшла.

12 comments

  1. <> Ющенко допустив до влади Януковича. Що тут казати. І проти корупції не боровся, хоча мав і час і можливості для цього. До чого це призвело бачимо зараз

    • За Януковича проголосувало більше 12 мільйонів виборців. Ющенко тут нічого не вирішував.

  2. В мене чомусь таке відчуття, що якби ми знали хоч половину таємниць, то наша думка про багато речей кардинально б змінилася.

  3. Більше ніхто не вшанував Бандеру – тільки Ющ! За це йому респект

  4. Завжди поважав його, як людину і політика. Шкода, що тоді держава була ще не готова до такого президента.

    • Більшість людей його ненавидить. Хоча не спробували навіть трошки розібратись що там насправді відбувалось.

  5. Таке враження, що ти постійно читаєш. Тенденція позитивна, але чому так мало рецензій на прочитані книги? Я ці рецензії найбільше люблю читати.
    Вже задавав питання, всерівно повторюсь. Як тут зарееструватись, поставити аватар і т.п. Бачу в багатьох топопвих коментаторах є ави. Дай пряме посиллання на реєстрацію.

  6. Ющенко відносно людина честі, після програшу в 10 році відійшов з політики, а міг же так само драпатись як і юлька.Та яка насовала найбільше палок в його політику 🙁

    Незнаю чи це правда но кажуть що саме за Ющенка перестали виключати світло по вечорах в 90 роках.

    Та і взагалі не заслужено його “лінчували” 🙁

    Но правда ще в тому що він зам’який був, схід хотів і хоче царя, навіть якщо це буде новий сталін 🙁

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*