Книга Романа Зиненко «Иловайский дневник»

Під час війни на Сході України, були моменти, під час яких наші війська зазнавали значних втрат одночасно. Це і розстріл необстріляних солдатів під Волновахою, і розстріл ГРАДами десантників під Зеленопіллям, і загибель і полон «кіборгів» із Донецького аеропорту.

Але найбільше, вразили події під Іловайськом. Коли українські військові потрапили у три кільця оточення, які створили російські регулярні війська. Потім були кадри із нашими полоненими, які було навіть дивитись важко.

І от вчора закінчив читати книгу Романа Зиненко «Иловайский дневник». Це воїн батальйону «Дніпро – 1», який пройшов «пекло» і все бачив на власні очі.

На початку книги подавались точні деталі, вирішення побутових проблем наших воїнів. Але далі починаються важкі дні, коли наші війська потрапляють у пастку, їхня кількість зменшується, а ворог отримав значне підсилення.

Коли читав, то ловив себе на думці, що поки ми, більшість мирного населення нехай і переживали за долю солдатів (чи допомагали пожертвами), та собі і близько не представляли, з чим в цей час стикались наші воїни. Ми мирно спали в зручних умовах, відпочивали, розважались, їли і пили; а в цей час солдати залишали там своє життя і здоров’я.

Зокрема, авто пише, що більшість бійців його підрозділу раніше не мали бойового досвіду, і побачене їх шокувало. Наприклад, Роман побачив, як під час виходу із оточення, товаришу відірвало частину ноги. Він був шокований, оскільки до того не бачив обірвану ногу, із якої стирчали кістки і судини. Страшно? Це читати страшно, а як вони там наяву це пережили…

Потім в один бронетранспортерів потрапив ворожий снаряд, і солдатів порозкидало на 3-5 метри у різні сторони, як манекени, а не тіла людей. А далі приводить фото (в книзі взагалі багато унікальних фотографій), як тіло вже мертвого солдата висить на лінії електропередач.

У книзі постійно автор згадує свого друга і командира Дена, який був дуже хорошою людиною і сміливим воїном. Він проходив через усі небезпеки і зберігав розум гострим і розсудливим. Але під час порятунку із оточення, крупнокаліберний кулемет «накрив» БТР, і Дену відірвало голову, і обезголовлене тіло впало на Романа Зиненко. Його залило кров’ю і тканинами мозку від пораненого товариша.

Потім поламався транспорт, і хлопці пробирались десятки кілометрів крізь безкінечні насадження соняшників. Із 13 осіб, пораненими були 10. Ті, що були легкопоранені, несли «важких». Не вистачало їжі, води в жаркий серпень взагалі не було. Люди ледь не втрачали свідомість.

Один із солдатів мав прострелені ноги і багато кілометрів йшов навколішки і на кулаках.

Одним словом, книгу треба прочитати.

Але що цікаво, автор пише, що є ворог гірший, ніж ті, з якими вони воювали:

«Во время прорыва из окружения было не так страшно, как после возвращения домой. Особенно ужасали равнодушие и цинизм, с которыми приходилось иногда сталкиваться. Недовольные своим материальным положением люди, которых не коснулись ужасы боев и смертей, сетовали на рост цен, курс доллара и развивающуюся коррупцию. Озлобленный народ косился на вернувшихся из ада бойцов и просто убивал наповал вопросами:

– Ради чего вы вообще пошли воевать?

– Кому нужны ваши жертвы?

– Как можно было идти воевать против «братского народа»?

Некоторые «эксперты» советовали оставлять передовую и идти на Киев против «хунты». Уровень диванной ватности и сепаратизма на городских форумах, в социальных сетях и на городских рынках зашкаливал. Глядя на людей, непонимающих и не желающих принять факт агрессии против Украины, а также тех, кто поддерживает «русский мир», я был абсолютно уверен, что передо мной враг. И этот враг опаснее и коварнее того, который без опознавательных знаков перешел нашу границу.

Але найбільше вразили заключні слова автора книги, від яких в мене пішли мурашки по шкірі. Він віруючий, і написав таке:

«Настанет день и час, когда все мы предстанем пред Страшным судом Создателя, которого не избежать никому. И откроется все тайное и скрытое от начала века. И каждый будет видеть дела, мысли и скрытые в глубине каждого из нас помышления. И я буду стоять на этом Суде перед Всевидящим оком. И рядом встанут все наши погибшие побратимы. И будут стоять их дети, жены и матери. И будут стоять генералы и командиры. Президенты, министры и премьеры. И мы все будем знать истину и смотреть в глаза друг другу. Встанут те, кто стрелял в нас и в кого стреляли мы. И я буду смотреть в их и ваши глаза. И все будут смотреть в глаза мне. Это будет страшный день и Страшный суд. Потому что откроется правда Божия. И ничто и никто не скроются ни от кого. И многим будет мучительно больно и страшно. Мне в том числе. В своей жизни я совершал много поступков, которыми не горжусь и за которые мне стыдно, но когда Господь будет судить за Иловайск, я буду смотреть в глаза всем вам, и мне нечего будет стыдиться. Страшно будет тем, кто сейчас думает, что не понесет ответственности за все горе, которое постигло сотни наших бойцов и членов их семей. Потому что те, кого не коснулось правосудие земное, будут отвечать перед правосудием Небесным. И каждому воздастся по делам и мыслям его.».

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*